Серце згорнулось від болі , пронизливий холод.
Жалібний крик простінь ночі в пітьмі розрива.
Й гріє заклякшеє тiло лиш іній прозорий.
Дивиться з слізми у вічі мале кошеня...
Сонна пітьма закружляла укрила дорогу.
В пам*яті все , що засипав безжалісний сніг.
Просто залишили й це --- більш не значить нiчого...
Атак недавно воно дарувало і радість , і сміх.
Вчує лиш кроки й біжить із надією в серці.
Сниться домівка,господар та це лише сон...
І не збагне чому люди живі , а їх душі , як мертвi.
Грубшi залізних цепків і холодних колон.
Черкає зорями ніч по засніженiм полі.
Сон пригортає до себе і біль промина.
Скільки шукати ще відповідь в мертвої долі ?
Й ніч , і безпоміч , і біль , і німа тишина...
Стелиться вічність , а чи це лиш просто здається ?
Бідне прикуте на муки мале кошеня.
І лиш стривожено в грудях маленьких , щось б*ється.
Й жде новий ранок , чи радість вчорашнього дня..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234061
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.01.2011
автор: Конар