Я на роздоріжжі в темноті стою.
Хочеться забути про біду свою.
Хмари кучеряві линуть все кудись.
Захотіла плакать: сльози не лились.
Розшумілись сосни. Зникла десь пітьма.
Що їм всім до того, що прийшла зима?
А мороз лютує, жалить до кісток.
Тільки б не упасти, ще зробить хоч крок.
По слизькій дорозі, прямо навпростець,
Я спішу до тебе, теплий промінець.
Ледве диха вогник, що у серці тлів,
Той, що розпалити, ти так й не зумів.
ПрОйнята морозом, так тремтить душа,
І спішить зігрітись: до весни руша.
Та розгладив смуток сонця промінець,
А як ніжно гладив коси вітерець!
Та весна далеко: швидко не дійти.
Помогло бажання страх перемогти.
Так манило щастя, як рожевий світ,
То ж пішла шукати папороті цвіт...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233569
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.01.2011
автор: Н-А-Д-І-Я