Чому так важко повірити в світ?
Чому так важко повірити в час?
Повірити в щастя, у марево літ -
Це не для мене? І не для нас....
Моя туга і моя тиха печаль
Вогнем обгортає цю мить, ці рядки.
Погляд закритий під гірку вуаль,
Напевно, не скоро побачу весни.
Поранені душі, обпечені сни
Вертають у пекло ці ночі без сну.
Одні світять ясно на небі зірки
І правду я бачу одну. Лиш одну...
До долу в`ється сумний верболіз.
Він знає про нас, він знає про тінь.
А я повертаюсь до тебе без сліз,
Бо знаю що тут не існує вже мрій.
Засніжені вулиці, старі ліхтарі,
Хуртелиця грає у такт із зимою.
Я світло розбила, погасли вогні.
Заснула вся правда з рікою, з водою...
Обшарпані дні, обпалений лист
І доля тут хрестик поклала зі мною.
Ти творчий надав у житті мені хист
І я на сніжинку цей хрест перетворю.
Яка є холодна, та не менш чарівна.
Своїм сріблом дарує відблиски світлу.
Вона є зимова, але є жива
І мчиться до тебе попуткою з вітром.
Прийде весна - сніжинка розтане
Від гарячих рук, теплих очей.
Підживить троянду - вона не зів`яне
Від долі кидків, від життя, від людей.
Її пелюстки зачаруються в сонці,
Колючки - на захист! І біль враз пройде.
Й у казці весняній, доля у віночку
З калачами, хліб-сіллю у двері зайде.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233435
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 07.01.2011
автор: Галина Кудринська