Погода, погода садится невольно на руки,
Как птица ручная, капкан облетая миграций,
Усталость субботы, июля визгливые звуки
Все больше заметны
в капризном дыхании станций.
С полуночи тянется в небе сквозняк оголенный.
Деревья объятые тишью - коричневы, темны.
Твои сновиденья, одежду собрав, увлеченно
Торопятся мимо складов
и заводов огромных.
Еще постовой сторожит паутину за ветром,
Просторы сужаются - что же я этим нарушу:
И тихий Господь свет потушит и выйдет наружу,
И тоненьким шприцем
заблудшую вытянет душу.
Сергій ЖАДАН
ПАМ’ЯТІ В.К.
Погода, погода, повільно сідає на руки,
мов навчений птах, облітаючи пастку міґрацій.
Суботня утома і гострі липневі сполуки
все більше помітні
в примхливому диханні станцій.
Ще поночі тягнеться в небі оголений протяг.
Вгортаються в тишу дерева – коричневі, темні.
Твої сновидіння, зібравши розкиданий одяг,
ідуть повз ремонтні склади
і забуті майстерні.
Іще вартовий стереже павутину за вітром,
ламаються відстані – що я у цьому порушу?
І тихий Господь вимикає, виходячи, світло,
і точеним шприцом
із тебе витягує душу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233124
Рубрика: Поэтические переводы
дата надходження 05.01.2011
автор: J. Serg