Втома закриває очі сповільненим вальсом,
бавляться поруч у схованки днів міражі.
Зови людей залишилися стрілками в часі,
не повернути їх лиця, їх рухи шумні.
Воскові руки плетуть на стіні божевілля,
зовсім не пізно із розуму вперше зійти.
На самотині відчути як ходять повільно
срібні солдатики, мов переможці війни.
Спільне зітхання із простором власного світу,
спільні думки з перегуками стін і дверей.
Втома вмирає, і тільки слова заповіту
змушують жити повіки зелених очей...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232934
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.01.2011
автор: Іванна Шкромида