Пломінь видива світового
Мерехтить пред очима ночі…
Не склепити живому богу
Як свічада безвічні очі.
В них веселками світ за світом
Граючися розбризкують промінь,
І вигадують щось, як діти,
І пустують, здіймаючи гомін.
Витворяють весь час з нічого
Надтварини з недобогами.
Буде видно сліпому богу,
Кому дати, чого й як саме.
Виховання – складна річ, звісно,
Має райдуга і – немає…
Не зімкнути очей, нині й прісно,
Бо в очах тих веселка грає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232794
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.01.2011
автор: Богдан Ант