Інколи чекання стає непотрібним:
В паузі стільки загублених слів.
Депортувати б життя до руїни
зовсім відразу... без зайвих ходів.
Без колориту журби і печалі,
без традиційних тужливих плачів.
Просто піднятися й піти далі -
далі в руїни...без зайвих ходів.
Всі бездоганно заучені фрази,
стерті записки, аля "прощавай"...
не перетворяться в складені пазли.
Знову руїни, як не складай.
Знову самотність в густій павутині
і під ногами розбиті пляшки.
Я опинилась в ганебній руїні,
яку із себе вискладав ти...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231944
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.12.2010
автор: Іванна Шкромида