Вона запам'ятовує образи,
Вона збирає у собі любов.
Земні закони для неї не укази.
Собою вона живить нашу кров.
Проста, як абсолютна досконалість.
Складна, як Всесвіту незвідані закони.
Незвичністю підкреслює реальність.
Долає нездоланні перепони.
Дві складові її звичайні і прості.
Та скласти їх ніхто ще не зумів
Сліпому її душу не знайти.
Чи муж учений її велич зрозумів?
Лагідна й ніжна, як матусі руки.
Основа, що тримає людську расу.
Але, як Бог, не зна сумління муки.
Жертв потребує людських час від часу.
Хоча питання нез'ясовне, хто палач,
А хто є жертва непорозумінь.
Людино, хоч радій, хоч гірко плач,
Вода – твоє життя, тож бережи її!
Амінь!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231293
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 26.12.2010
автор: Валентина Курило