P.S. Мені є про що не мовчати.
Та хтось формалінить слова.
І ось: препаровано-вічні,
вони не бажають щось значити.
Убоге тяжіння фольги –
порватись на папільйотки,
бо мода на крадені кучері
ніколи не вийде із моди.
Це місто – невротик і блазень,
нав’язливий бранець погоди –
повзе у стонадцяте завтра
сто двадцять дев’ятої пробки.
І тільки обвуглений кратер,
що тиші твоєї не крає, –
залишений на незупинці
прощально-зникаючий погляд –
мені крізь лаштунки контексту
шепоче, що ти завжди поряд,
в мені, мов малесенька кнопка
на дверях старого трамвая.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230935
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 24.12.2010
автор: Strannic