Незриме «щось» вчепилося в зап’ястки:
куди спішиш – довкола марнота.
Не довго, послизнувшися, упасти –
на лихо, скрутиш в’язи чи хребта.
Моя дорого з терня і обвалів!
Чи ми зустрілися невчасно і не там?
Та зрадити – такого не бувало -
за це тебе безпам’ятству не дам.
Вітри обмов лизали злоязико,
та не твоя була у тім вина.
До тебе, як до подруги, я звикла,
мій кожен крок тобі – не дивина.
Моя дорого, поєна сльзами,
розіп’ята хрестами роздоріж!
Складаємо удвох життя екзамен –
хоч приголуб, хоч прикрощами ріж.
Вітри нові –гарячі і студені
гартувають нас, та ми тепер не ті.
І наше неспокійне сьогодення
вже поглинають хвилі молоді.
Мені до ніг – печаль свою і втому,
сплітаючи стежки в тугу косу.
Прошу тебе – вертай завжди додому,
в душі молитву, радощі і сум….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230729
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.12.2010
автор: Omega