Перлинові роси намистом лягають до ніг.
Лоза виноградна народжує грона у муках.
Життєва ріка щохвилини сповільнює хід.
І я, як святиню, пригадую татові руки.
Ці руки ростили садок не один на віку.
Мене піднімали допоки здіймався на ноги,
А татова мудрість і досвід набутий в житті.
Мені помогли вибирати життєві дороги.
Будинок, і сад, і ще син – все твоє.
Життя ти прожив не даремно на білому світі.
Веселкою в небі на струнах душа виграє
І смутковий смак над могилою – сльози пролиті.
Татусю! Садок яблуневий зацвів на весні.
Пергою окутаних бджіл, у пасіці, більш не стрічаєш.
Пішов ти від мене, лиш рідко приходиш у сні,
А вранці у вирій небесний назад відлітаєш.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230397
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.12.2010
автор: Віталій Назарук