Я не пробачу.
Ніколи. Нізащо.
Досить із мене.
Скидай свою маску!
Не допоможуть солодкі словечка,
І у твої нові клятви не вірю!
Думаєш, досі наївна овечка?
Чи - що на помилках вчитись не вмію?
Досить ставати на ті самі граблі!
Я не пробачу, невже це не ясно?
Скажу «Прощавай» тобі раз і назавжди.
Знай, що у мене все буде прекрасно.
Я не пробачу.
Хоча, ще можливо…
Ні, звісно ні!
Це уже не важливо.
Я не пробачу ніколи і крапка!
Вичерпав ти вже довіри ліміт.
Може, тобі залишити на згадку
Нездійснену мрію про спільний політ?
Я не пробачу, про що ти говориш?
Не треба ще більше цієї брехні!
За весь цей час, відколи ми знайомі,
На моїх вушках вже досить лапші!
Я не пробачу.
Ну звісно, жартую.
Я трішки поплачу,
А завтра пробачу.
Забути образу… Насправді, це легко!
Отак раз – і все. І хіба ми сварились?
За що це ти зараз пробачення просиш?
Та ні, це все, певно, мені лиш наснилось!
І знов будем жити, як жили раніше.
І я буду вірити тобі ще сильніше.
Далеко у грудях щось буде щеміти,
А я перестану той щем розуміти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230272
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.12.2010
автор: Ореолла