За годину до смерті кохаю востаннє.
Прижиттєве фанданго з осіннім листком.
Кружеляють у танго поминки поранні
І вкривається час оренбурзьким платком.
Промайнувши крізь тінь у космічнім оркестрі,
Погасивши вогонь, полишивши борги,
Я вривався у світ на коні-палімпсесті,
Крізь руїни і сельви без краплі снаги.
Монотонно іде сонцесяйний годинник.
Замирає на мить, щоб почути мій пульс.
Моя тінь — це сестра, а мій вирок — племінник,
А все інше — мішень для невипитих куль.
Я почую тебе на узбіччі у смерті,
Я побачу твій образ крізь звук пірамід.
На шанхайськім базарі індійці уперті
Замість кави мені пропонують бромід.
Замість смерті — нудьга, заміть ружі — лілея.
Одурманений чад світової іглу.
Крижаніють мури на збруднілих алеях,
І несуть на олтар людожери хулу.
Проклинається світ без мети і спочинку,
Семафори доріг у нічні засвіти
Не показують шлях до потомлених інків,
Що усе наперед вкарбували в листи.
Не горять смітники, тільки гине пергамент,
На якому іще був розпливчастий знак.
Із-під ніг випливає лавинний фундамент,
І пливе по землі з-під небес аміак.
Хуртовина жахів, голосів трясовина.
Заїдає замок до людської душі...
Тож не треба чеснот на імперських руїнах,
І не треба води набирати в ковші.
За годину до смерті кохаю востаннє.
Прижиттєве фанданго з осіннім листком.
Кружеляють у танго поминки поранні
І вкривається час оренбурзьким платком.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=23003
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 10.03.2007
автор: Дмитро