А ви колись бачили Людину? Ви впевнені що то була дійсно СПРАВЖНЯ ЛЮДИНА чи просто жива істота? Чи впевнені ви у власних діях? Навіщо вам потрібні гроші? Відповіді мене не цікавлять - це реторичні запитання, а відповідь потрібна лише вам щоб зрозуміти хто ВИ є... Чи відчуваєте ВИ біль? Чи щиро посміхаєтесь?
Я бачила її. Відкриті щирі очі з яких так і вистрибували запитання, світле довге волосся, необтяжливий погляд, пухнасті довгі вії, яскрава рожева курточка, червона шапка, блакитні рукавиці. Сьогодні вранці коли я вкотре запізнювалась вона, без зайвих думок з цікавістю розглядада ще вчора мокрі калюжі , сьогодні - скляні люстерка. Потім маленькою ногою, але повною сили намагалась знищити скляні кола на асфальті. Зовсім не важливо що вже було пів на дев'яту і вона однозначно запізнювалась, але я впевнена, в її думках не було страху.
Ми звикли жити в певному проміжку часу, який ми називаємо - життя. Для справжньої людини - це іграшка. Не маємо права запізнитись туди, де наша присутність зовсім і не потрібна. Поспішаємо в місця де нам зазвичай не хочеться бути - обов'язок. Зв'язані часовими рамками, без права на помилку, ніби пес Павлова - маємо певні рефлекси, називаємо себе ЛЮДЬМИ, та ще й з великої літери.
Я заздрю дітям. Їхній розум не зіпсовано проблемами 21 століття, та і взагалі будь-якими проблемами. Вони не несуть шкоди суспільству, не відчувають залежності від системи, не бачать брехні, хитрощів, підлості та і самі не користуються цим. Вони - ідеальні. Світ їх "псує". Ми псуємо їх. Нас зіпсувало воно. (суспільство). Так звана людина знищує справжню. Жаль.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228744
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.12.2010
автор: ведмедик Барні