Свідомо розумію цей злий факт:
Обірвані гудки і доленосні.
Ну як тепер звестись на ноги, як?
Коли найменший подих вітру косить…
У мене повні жмені цих страждань,
Хоч все нутро так твердо чинить опір.
А губи ще шепочуть: «Годі, встань!»,
І з вій паде, мов сніг, тривожно попіл.
Вигадую відмовки, як ножі,
І байдуже, що ріжуть всі надії.
А серце буде битись: «Збережи»,
Хоч розум проглаголить: «Я не вірю».
Стираю свій яскравий макіяж,
збираю в купу мужність на колінах.
Придумала колись собі міраж,
і ось чому сама у всьому винна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228723
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.12.2010
автор: Halyna