Він так її любив,писавши їй сонети,
Він вік для неї жив,в той вік,
Де не жили поети.
Писав про біль,
Писав про щастя.
Про те що мріяв
І про те чим жив.
В його очах вогонь горів,
У венах кров кипіла.
Він покохав весну,
Весна ж бо цього не хотіла
Від болю рвалось серце...
І він тонувши у вині,
Хотів забути все,що було у душі.
Та чи вдалось забути?
Минає літо,засніжить зима,
Його душа забула,
Пробачила....
Лиш інколи у сні зриваючись від гіркого болю,
Він пригадає ті пісні.
Він пригадає все до жалю,
Все те,що осінь принесла на листі,
Уста,очі і слова...
Він пригадає вЕсну,якої вже нема...
Присвячується Тарасу Слободі.....залишайся таким,як ти є....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228213
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.12.2010
автор: Лілея