No longer mourn fo me when I am dead
Then you shall hear the surly sullen bell
Give warning to the world that I am fled
From this vile world, with vilest worms to dwell:
Nay, if you read this line, remember not
The hand that write it; for I love you so
That I in your sweet thoughts would be forgot
If thinking on me then should make you woe.
O, if, I say, you look upon this verse
When I perhaps compounded am with clay,
Do not so much as my poor name rehearse,
But let your love even with my life decay,
Lest the wise world should look into your moan
And mock you with me after I am gone.
Хай, як умру, твiй вщухне бiль i крик,
Ледь хмарнi дзвони виллють рев i гнiв
Про те, що врештi цей нiкчема втiк
Вiд свiту гаспидiв до гробакiв.
Побачиш цi рядки — не згадуй, нi,
Ту руку, що... Я так тебе люблю,
Що йду з твоєї пам’яті, менi
Такий тягар — завдать тобi жалю...
Молю, кохана, розгорнеш листа —
В земних обiймах вже розтану я,—
Нi пари з вуст! Хай проковтнуть вуста
Моє убоге i пусте iм'я.
Любов твоя з моїм життям мине,
Щоб не зганьбив цей свiт тебе й мене.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227881
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.12.2010
автор: Богдан Ант