Самотній котик на дорозі.
Присів, зі страхом щось чека.
Чому не гріється він на порозі?
Нема порога й дому нема.
Чека, щоб копнули щодуху,
Бо так привикло це маля.
В очах його мертва посуха,
Замість душі вітер гуля.
Колись в душі була надія
І віра в те, що зможе все.
Та сталася прикра подія.
Серце заклякло. Це не мине.
Прокляті люди маму вбили.
А потім брата і ще сестру.
Його котячу доленьку згубили.
Тому й сказав: «я теж умру».
Деяким людям його шкода.
Можливо хтось би і пригрів.
Якби була б в нього порода.
Тоді в же б точно хтось зігрів.
Такі ми люди безсердечні.
Найкраще хочемо собі.
Але та користь не доречна.
Адже найліпше все в душі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227232
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.12.2010
автор: Ярина Яра