Вийду рано вранці,
Люльку запалю,
Комара – поганця –
На собі уб’ю.
Кров мою багато
Вже і так попили.
Подивлюсь завзято
На Вкраїну милу.
Під балконом люди,
Що мене не люблять.
Вони також усюди
Свої миті гублять.
І ховають теж
Думки ненормальні,
Бо за мозку меж
Їх думки глобальні.
І вони вночі
Подумки блукають.
Та подібних їм
Бачить не бажають.
Лише їм дано
Все в житті здобути,
В їх руках кермо,
Думають ці люди.
Витрачають дивно
Час, щоб все збагнути,
Адже їм все рівно
Іншими не бути.
Коли їх я бачу,
Знов в душі сміюсь,
Адже я такий же
І таким лишусь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=22723
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.10.2007
автор: Noctivagus