*

Останні  сонячні  дні
                                                                             уже  минулого  літа
                                             хотів  би  затримати,
                                                                             але  уже  не  зможеш.
                                             Учорашній  теплий  світ
                                                                             зник  за  обрієм
                                             з  материнським  останнім
                                                                                                             подихом.
                                             Струни  старої  скрипки,
                                                                   що  пам`ятали  і  берегли
                                             музику  твого  літа,
                                                                                                     обірвались.
                                             Усе  вмовкло  навколо,
                                                                                 лиш  дзвони  печалі
                                             у  серце  вдаряють.
                                             За  кожним  ударом  падаєш  ниць.
                                             І  вмираєш  за  кожним  власним  зойком.
                                             Нестерпним  є  не  фінал  такий,
                                             Конвульсії  душі  -  ото  розпач,
                                             То-  тортури,що  рвуть  тебе  на  шматки,
                                             А  кожна  мить  -  кровоточить
                                             І  вона  -  як  вічність,
                                             Коли  перед  зором  чітким
                                                               усе  життя  пропливає
                                                               червоним  та  чорним  кольором.
                                             А  ти  як  бранець-
                                                             що    перед  найвищим  судом  стоїть,
                                             І  звіт  тримає  за  усе  життя  своє.
                                             Та  вирок  власного  трибуналу-
                                                                                                       самотність  і  відчай,
                                             То  кари-  найжорстокіший  меч,
                                             І  кара  ця,повір,страшніша  за  смерть.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227136
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 07.12.2010
автор: Ігор Яр