No more be grieved at that which thou hast done:
Roses have thorns, and silver fountains mud;
Clouds and eclipses stain both moon and sun,
And loathsome canker lives in sweetest bud.
All men make faults, and even I in this,
Authorizing thy trespass with compare,
Myself corrupting, salving thy amiss,
Excusing thy sins more than thy sins are;
For to thy sensual fault I bring in sense –
Thy adverse party is thy advocate –
And 'gainst myself a lawful plea commence:
Such civil war is in my love and hate
That I an accessary needs must be
To that sweet thief which sourly robs from me.
Не плач, мій янголе, що низько впав:
Світила, й ті затьмарює імла.
Мій срібний, роза теж не без шипа.
Мій ясний, брость червива, квітка — зла.
Хто без гріха? Принаймні, то не я:
Он, бач, твій сором в рими заховав.
Палає відтепер душа моя:
Простив — чого й на світі не бува.
Твоєї зради кращий адвокат,
Свідомо свідчу: зрадник я собі ж.
Ти вкрав, мій злодіє? З найгірших втрат
Найбажаніша — твій лихий грабіж.
Ненависть і любов: в душі — війна.
Молюся, щоб лишилась з двох — одна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226951
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.12.2010
автор: Богдан Ант