А пам’ятаєш, ти ж була щасливою!
І час тоді не йшов, а зупинився.
Яка весна тоді була красивою..!
Аж вечір на зірки молився.
І суму тоді зовсім не було,
Бо він - як пил, що осідає з часом.
Й кого б куди життя не завело,
Та треба вміти відчувати Щастя!
І треба вчитись! Досвід, мій пораднику,
Мені з тобою стежки не знайти.
А найпростіше – просто впасти в паніку.
А шлях для сильних – досягти мети.
Як альпініст, тягнутись до вершини.
І дотик неба – дотик абсолютного
Щасливця зробить з тої лиш людини,
Яка пізнала хитрощі минулого…
А це не просто. Де ж ти, мій пораднику?
Моє «було» краде з-під мене твердь!
Ну все і ясно, - ставить пам’ять пам’ятнику –
Це ж, мабуть, краще, ніж розбитись вщент.
Ти ж не від мене… Ти – від цього світу!
О досвіду, пораднику, - біда!
На все «було» не вистачить граніту.
І вірші ж – не криниця, що без дна.
Тому прошу, навчи не рахувати часу!
А дай ж небо, дай і висоту,
Щоб Щастя не носити, як прикрасу,
А хоч би вигнати цим Щастям самоту!
Ти мені вірний. Ти мене не зрадив.
Скажи, для чого ти мене беріг?!
Так дай мені отого Чуда,
Що так чекала з часових доріг.
І вибач же мені мою невіру,
Мою молитву, що могла цвісти…
Ти ж бачив мою душу, щиру… -
Не розміняй її, на волю відпусти!
Пробач мені, не все моя довіра.
Не дай мені без цвіту одцвісти.
Чомусь була в житті моєму міра:
«Любов» - любов’ю, а «прощай» - пусти.
Я у тебе не проситиму Щастя –
Я просила його у зірок…
І як просила – то й до цього часу
Стою вже від реальності за крок.
Я проситиму в себе сміливості,
Щоб вже більше час не рахувать…
Якось боязко… - трошки більш вічності -
I ja zmogę Szczęście odczuwać.
23:07 01.12.10
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226570
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 05.12.2010
автор: Аліна Шевчук