Не хочу малювать голодомор.
Учу я далі хліб місити доню,
що хліб і сіль – це не лише фольклор,
і що за щастя – тісто на долонях.
Не хочу ворушити давній біль,
котрий вже відболів три покоління.
Із сліз ріки гірка без хліба сіль,
не плачу я – бабусиним велінням.
Вона відплакала давно за нас, за всіх,
сховавши вміло куль зерна у полі.
Для партії то був смертельний гріх,
та став тоді спасенним жестом долі.
І те зерно мололи не в млині,
не жорна терли втіху для маляти,
камінчиком плескали по зерні,
щоб дяді не прийшли чужі до хати.
По двадцять зерен кожному в млинець,
а решта – лобода, пирій, квасець.
Кума нездужа, кум і дальній родич –
збирали корінці усім на поміч,
та смерті не пустили на поріг,
У тої й так було вдосталь доріг.
А свічку я поставлю за вікно,
хай знає доня, як було воно.
25/11/2010
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226524
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.12.2010
автор: Галина Фітель