… Полудень нині почався якось раніше, аніж завжди, й
поступово нагнітав та нагнітав вологу в сухе повітря. Тримався
він уперто, хоча іноді було чути легке дрижання його вогкого
подиху, дзвінкого голосу у нечастому співі солов’їв й цвіріньканні
горобців. Певно, не хотів віддавати владу Раннім Сутінкам… Від
долі ніде не подінешся, й Полудень, як і колись, змушений був
ховатися в злегка пропрілих пахучих травах…
Коли приходять Сутінки, природа завжди бентежиться. Цього
разу щось наче не так… ніби прийшла Ніч одразу після Полудня…
Злегка війнуло… Було зрозуміло, що це – лише початок і далі
буде.. далі – більше… Розхитувались дерева, гнучись то вліво, то
вправо. Вітер жартував, шепочучи на вухо все голосніше і голосніше
свої дотепні жарти. Вода збентежилась. Почала пискливо просити чи
то пробачення, чи умиротворення. То вліво, то вправо ходила
прибережна водиця, наче шукаючи щось загублене і все казала:
«ХЛЮП…хлюп…ХЛЮП…хлюп…» У повітря здійнялася купа дрібного хмизу,
маленьких покинутих листочків. Дерева хвилювалися, розносячи запах
прілої трави, змішаний з присмаком прісного озерця… А Вітер все
ходив, піднімаючи та опускаючи нетривалі зойки ненароком скривджених
ворон, змішуючи ті уривчасті звуки зі своєрідним запахом Грози…
Я відчув на своєму обличчі маленьку, кристально чисту
краплинку-сльозу Хмар.
Десь далеко блимнув миттєвий спалах…
Загуркотів Грім …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225745
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 01.12.2010
автор: Троя