Тепер вже пізно для «чому?» й «навіщо?»,
І сльози гинуть від безсилля й марноти.
І сил нема на мрії попелищах
Поставити бодай сумні хрести.
Німого болю ера йде в пустелю,
Якою миттю обернувся світ,
Коли до безтурботної оселі
Зайшла примара з транспарантом «СНІД»
Пожовкло впаде на повіки втома,
Тавро до щему душу обпече.
Що краще – жити? Вмерти? – невідомо…
(бо хто ж підставить хворому плече?..)
Ця білосніжність, як байдужість санітара…
В стерильному снігу – сліду удаль.
Не пояснивши, за які гріхи ця кара,
Спиняє СНІД тебе, не ти його… на жаль…
Холоне серце, геть затруєне відразою,
В очах – дві прірви знищених надій.
Душа піде, очорнена образою,
Що в твого Ангела в ТОЙ ДЕНЬ був вихідний…
12.11.07
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225660
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.12.2010
автор: Рені