Ви вимагаєте кохання,
А получаєте страждання.
Ви вимагаєте покори,
А получаєте повстання.
Винити світ, та це не так!
Бо вині лиш у цьому люди,
Такі як ми з тобою люди,
Які забули про мораль.
Бажання все собі забрати,
Собі до ніг склонити світ.
Людей, людьми не називати.
Себе вважати головним.
Та це не так, бо ми повстанемо,
Ми є народ, єдині ми.
Можливо різні в нас бажання,
Та батьківщина в нас одна.
Ми різні. Так, нічого тут не скажеш,
Та об’єднає нас усіх любов.
Бо України ми лиш діти,
Бо в наших венах українська кров.
Жили до нас, на цій землі,
І після нас тут будуть жити.
Бо войовничий ми народ,
Бо нас нелегко так зломити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225613
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.12.2010
автор: Taras-Жужик