ДВ
Я полишаю працювать
на всезбереження,
мені наказано ставать
до спостереження.
Спадають маски із квартир,
життям намічені.
Усі ми дихаєм у вир,
ми - обезличені.
Усі ми горщики ліпні
із крові пращура,
Усі ми - гори та вітри
З глибин найкращого...
Усім довірено мовчать
і роздивлятися.
не вироблять, не споживать,
а забуватися.
Усім байдуже до мене,
посеред натовпу.
Вітрами голови жене,
весна у наступу.
Я простягаю вам листа
посеред вулиці,
не можу зрушити з поста.
Вуста розтуляться
та я співатиму для вас,
мої гонителі,
ви всі прекрасні як міста
та їхні жителі.
Ви всі - розжарені світи
в горнилі стислості.
Насправді ми усі на "Ти",
на "ти" із Вічністю.
Я на асфальтному столі
чекаю пильності
Я-звук, занесений з полів
усепроникності.
Я-побратим йому і їй,
старому й сильному.
Я-жар з напіводкритих вій,
я-розстріл винному.
Тепер ви бачите мене,
тепер я видимий.
Віки забутістю кляне
буття розділене.
Життя позбавлене тебе
ридає зраджене,
і ось я свідок одтепер,
життям заражений.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225284
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.11.2010
автор: Невідомий Автор