Ця посмішка. Мов сон, чи ностальгія...
Ти не зважав, ти вірив: то минеться.
Але ВОНА знов поряд.
Й знов щось рветься...
Забути ще не хочеш,
чи не смієш?..
З'явилася...
І враз змінивши русло,
Життя до НЕЇ котиться клубочком.
Все – знову...
Прокидатись серед ночі,
Бо на губах ЇЇ ім'я загусло,
І нишком, з невимовним, гострим сумом
Дивитись на волосся, шию, руки –
Невимушені ці, знайомі рухи.
Й карбує шкіра кожен дотик струмом...
Слова ховати в спогадів кишенях,
Дурні наплести в діалог короткий..
Не знаєш досі, чи уста солодкі...
І душиш в собі мрії навіжені.
Поміж сніжинок – як фантом, як Мрія,
Прощається: притулиться – і зникне.
А ти...
всередині гориш, й ніяк не звикнеш
Щоразу так боліти.
Та що вдієш...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225116
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.11.2010
автор: Рені