Так сумом на повіки тягарем,
Немов би хтось тримає щільно душу.
Ти сам собі створив отой гарем,
В якому я також прожити мушу.
Мені тепер так боляче одній,
Здається, не скінчиться це ніколи.
Не хочу бути я серед повій!
Не підніму тепер свої подоли!
Та лише ти торкнешся за плече,
Я забуваю суми та образи.
Те місце дуже сильно запече,
Як від якоїсь гнійної зарази…
(Київ, 2010)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224986
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.11.2010
автор: Anna Sokol