Так дивно: тобі – двадцять три,
ти все ще без голови,
а друзі твоєї сестри
говорять до тебе: «Ви…»
Ти досі живеш у воді,
годуєш собою риб.
Хоча, за піснями ундін,
ти впала туди згори.
Можливо. Тобі все одно.
Ти віриш в «усе тече».
лягаєш, буває, на дно –
на споді самих речей –
і бачиш звороти світів,
які пропливають над.
А простір обабіч – пустий,
бо люди бояться дна.
Ти любиш полохати сни
і пробуєш все на біль.
Ніхто поки не пояснив
причини, чому тобі
так лячно в своєму нутрі,
що кличеш туди гостей…
Тобі вже давно двадцять три,
а ти до сих пір ростеш:
чи в дно, чи за межі глибин…?...
Ундіни про це мовчать.
Цю пісню співати Тобі.
І нею топити час.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224667
Рубрика: Портретна поезія
дата надходження 26.11.2010
автор: Tara Maa