Як нестримно пройшов твій час!
Вже не падають твої сльози.
Ти летиш, ти тікаєш від нас -
За тобою женуться морози.
Я зустріну тебе завжди:
часом інколи, рідше ніколи.
Ти приходиш, як яблунь плоди,
Ти як діти - ідеш до школи.
Поза часом твоя краса,
Та зникає вона так швидко,
як зелена, літня роса.
Ти ще тут, а тебе не видко.
Я люблю тебе саме таку.
Ти гідна радіти, журитись,
І усмішку сонця м'яку,
І дощі, що так пристрасно хочуть литись.
Я люблю твій медовий щем,
Що златом зникає з каштанів,
І байдужіше сонце щодень -
Уже сіре й таке нерум'яне.
Як нестримно пробіг її час,
То яскраво прийшла, То тікає рішуче, байдуже.
Лиш любіть! Бо приходила тільки до Вас.
Це була твоя осінь, мій друже.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223952
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 23.11.2010
автор: Dilamde