Дивись, клює! – Кричить до мене син.
А я думками полетів далеко . . .
В дитинство, у поля хлібів,
До ясена, де ще живуть лелеки.
В грабовий ліс, де я збирав гриби.
Здирав із липи лико на суниці.
Ще до фігури, так зовуть в нас хрест
І до моєї рідної криниці.
До ластівок, що кормлять пташенят
І над вікном щодня щебечуть зрання.
До тої яблуні, що тато посадив,
До свого першого й далекого кохання.
І раптом, щось клює! Все вилетіло геть.
Трясуться руки, є якась рибина.
Азарт і захват, все забулось в мить.
А, як інакше, я ж бо є людина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223514
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.11.2010
автор: Віталій Назарук