Ранок безжальний, неначе раптовий удар
сонця в свідомість:тебе біля мене немає.
Мрія злітає, щоб впасти, як юний Ікар,
десь поза гранню душі і за спогадів краєм.
Ковдра сховає від дійсності кілька хвилин,
Чашка розхлюпає сіру якусь порожнечу.
Час невблаганно сповільнює впевнений плин,
з мене витворює постать самотньо-лелечу.
Що ж..Постою у вікні, як в порожнім гнізді,
з тугою дивлячись у незаповнений простір,
поки мене на крило не піднімеш. Тоді
будемо разом летіти до сонця у гості.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223324
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.11.2010
автор: мирослава