Так вже створено наш світ,
Що не ми вибираємо долю,
Й лягає,іноді,шлях наших ніг,
Від болю до болю...
Та,усе ж таки,дивна душа:
Чим більш доля несе їй скорботу,
Все щиріша стає і свята,
І нема в ній коріння осоту.
Лиш пізнавши смак горя-біди,
Ми звертаємось,часто, до Бога,
І скидаєм вінок погорди,
Лікуючи серця німого.
І приходить до нас співчуття,
І ми пізнаємо смиренність,
Мудрий Бог так уклав це життя,
Що в стражданні зростає священність...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223055
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.11.2010
автор: Межа реальності