Вертаю знов вечірню позолоту.
Твої вуста згадалися на мить.
Осінні вірші вже зібрались спати.
В мені ж багаття пам"яті горить.
Тебе забуду! Не згадаю й слова!
Ані одного! Випалю до тла.
Усе. Хоч і сама, але іще - ЖИВА,
Хоч вже якого трунку не пила.
Оце завжди так... Ти впусти лиш в душу!
Ото вже й там гармидр наведуть!
І не впустить? То як? Я ж, ніби, й мушу?
А де самій цю бурю перебуть?
ПеревЕрнуть. Підпалять..! - От... - татари!!!
Але й, мабуть, і ті так не ідуть.
Та хоч би думку лишили, до пари...
І тільки дзвони жалібно гудутью
Все не виносьте! Лишіть хочби клаптик,
Шматок паперу неба і зірки..!
Та ви ж не знаєте моїх Галактик!
І це колись вам дасться у знаки!
Доба "Руїна"...Не доба - роки.
Мої гробниці спогадів закриті.
Тепер усе не так, а навпаки.
В душі - замОк, але скарби - відкриті.
По них уже ніхто не прийде, красти.
Хоч є такі, та ті не доживуть!
Коли ж мені та вже відважать Щастя,
І весь мій світ на ноги повернуть?
22.40 12.11.10
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223024
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 18.11.2010
автор: Аліна Шевчук