Чому ми так змінились?
Хто нас зробив такими?
Хто замість білих хаток, нав’язав нам чорні?
Скрізь бруд і лайки.
Мат звучить на маті.
Вночі не вийти, забирають «кровні».
І всюди лише суржик, десь поділась мова,
Яку ми знаємо і берегти лиш треба.
А нам книжки нав’язують чужою,
Ще й іншою говорять без потреби.
Ми, українці, славилися завжди,
Що знали не одну, а три – п’ять мов
І цим завжди пишались.
Коли приходив ворог, - гуртувались.
Ішли у бій, - нічого не боялись.
Вернімо віру, рідну нашу мову.
Звертаймося до Бога, сповідаймось.
Лиш доброго навчаймося чужого,
Ну і звичайно, свого не цураймось.
Бо досить нам образ, принижень, горя,
Цього, за всі часи, ми випили по вінця.
Шануймо нашу землю й бережімо,
Гордімось тим, що ми є Українці!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222884
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.11.2010
автор: Віталій Назарук