Це від болю посивіли коси,
Сум з байдужістю крають серденько,
На колінах і гола і боса,
А ти кажеш, що рідная ненька.
Ти її віддавав на заклання,
Відбираючи землю у брата,
Не почув ні єдине прохання,
З того часу, як став депутатом.
Та якби ж ти один був єдиний,
Що грішми набиває кишені,
Сліз не бачиш, що гірше полину,
Тільки лічиш і лічиш зелені.
Теплий килим, м’якенький стілець,
Не парламент, а панські хороми,
Україну ти звів нанівець,
Розділивши її безсоромно.
Скільки ж ти написав тих законів,
Щоб собі не обмежити влади,
І зробив паспортів закордонних,
Щоб мав змогу від неньки тікати.
Все твоє – і поля і заводи,
Фонди всі й рахункова палата,
Ну, а що ж там дісталось народу –
Для життя мінімальна зарплата...
Покидають селяни село
Їдуть світом шукати роботу,
Ти забравшись в своє VIP житло,
Називаєш себе патріотом.
У костюмах лише від кутюр,
Ти в аферах себе перевершив,
І хазяїном йдеш по життю,
Україною ноги обтерши.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222832
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 17.11.2010
автор: Т.Столяренко-Малярчук