Мені до д*пи той рясний листопад,
Що зас*рає парки восени.
То ваша осінь, щедра на розлуки,
Об серце ноги витира брудні.
Дощить багнюкою на світлиї пориви,
Плює на золоті свої сліди,
Плоди погнилі з дерева зриває,
Жбурляючи в зелені килими.
Мені до ж**и тихії печалі
І щирий жовтень із депресняком.
Я розсміюсь в обличчя кожній харі,
Яка назве мене єретиком.
Бо все ж є в світі Божеє творіння,
Священний смуток для душі єлей...
Як можна літу видати пенсійне,
Відправивши старіння на імейл?
Мені до ср*ки мудрії розклади,
Відформатоване оновлення буття,
Навіщо сирістю, як матами, вкривати
І без того зашмаргане життя?
Я не в пущу у себе осінь безпорадну,
Не намочити їй моїх доріг.
Під три чорти зашлю хмарливі злидні
І сонцем окроплю святий поріг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222270
Рубрика:
дата надходження 15.11.2010
автор: Мія