І знову кров’ю небо заливає,
Зірок тут усіх докупи збирає,
Зірок на небо блідо засвітити,
Сонце хоронити.
Знову холодна влада місяця зростає,
Від заходу до світанку він силу має,
Світло яскраве зі світу стирає,
Сонця ж немає.
І настилається сонна мряка на світ,
Розквітає усюди темряви цвіт,
Сниться собаці вчорашній обід,
Ніч шле нам привіт.
За горою сховалася сонця труна,
Заснула, забулася всяка біда,
Тиша поглинула кожного дім,
Де спиться усім.
І немає вже радощів, болі немає,
Ніхто не співає, почуття все згасає,
І добре, і зле помирає,
Та тільки на час.
Щоб сонце воскресло знову для нас,
З іншого боку родилось ще раз,
Світ пробудило сяйвом прикрас,
Це вічний наказ…
Вічність і час.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222227
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.11.2010
автор: M.E.(nachtigall)