Сумно і страх як пізно. Трамваї не ходять в депо.
Вони розлетілись околицями у небосхили.
Навій мені, вітре, та так, щоби все ожило.
І мрії мої зашкарублі напни на вітрила.
Вже зимно і лячно. Не сплять уночі гвинтокрили.
Вони усміхаються зорям, що впали додолу.
Напни мої мрії на їхні могутні вітрила.
Та не проси мене більше вертатись додому.
Вже гірко і тоскно. Трамвайчик заснув на даху.
Лиш мріями він так далеко злетів в небокрай.
Зроби ж йому ласку, здійми його мрію крихку
Й впусти його разом зі мною в казковий свій край.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222189
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.11.2010
автор: Троянда Пустелі