Усе тече,усе болить,
В душі тепер так пусто...
Ми зникли , геть пішли із дому,
В якому створювали рай...
Ти підеш прямо, озирнешся,
В минуле,
Лиш на мить...
А я простою на стежині,
Яку прокляло моє серце...
Де тихо там не видно сонця,
Де пісня лине я тікаю,
Невже тікаю я від правди,
Й не хочу в дім твій повернуть..
А серце крається, благає,
Душа тремтить і лиє сльози,
Кричить неначе умирає,
А так не можна,
Треба жити,
Та тільки ж як,
Ніхто не знає...
Так тісно стало в цьому домі,
І тінь тікає , хоче жити,
А я лежу, спокійно плачу,
І прошу -Боженько послухай, дай ,
Хоч мить прожить з коханим
З тим вся душа радіє,
Таэмно щоб ніхто не знав.
Відчуть в собі нестримних сил,
І віру рухатись вперед!.
Немає щастя в цьому домі,
Немає почуттів в мені...
На дотик тільки холод вітру ,
Що віє швидко у мій бік...
Нестримний смуток рве домівку,
Вкриває на ніч тиху біль,
Від чого тіло наче смерть,
Як крига пробиває все...
І знов так тяжко , розумієш,
Вертатись в дім твій на поріг.
І кожен день в думках блукаєш,
Знов погляд ранить звідусіль.
Шукаю та лишень незнаю,
Для чого нам тепер так жить.
А може варто все забути,
Та тільки серце не пускає,
Як лід не хоче розбиватись,
Не хоче забувать любов...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221972
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.11.2010
автор: Olenka