Бабуню рідна, в снах тебе зустріла
твій карий погляд крізь туман,
і щира посмішка до щему мила
лікує від найглибших ран!
На плечі кинута терен-хустина
неначе крила з китицями сліз -
забрала волошкова полонина
земні турботи у небесну вись!
Спрацьовані й жилаві руки
як завжди пахнуть хлібом із печі
ти їх кладеш на голову онуки
немов віночок із зірками уночі!
Моя голубко сивая, бабуню,
не йди в світанки, ще зажди:
по яблука-антонівки у клуню
як осінь-мавка лісова веди!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221851
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.11.2010
автор: Окрилена