Мереживо білих хмар
Мережить мої очі,
Немов старезний коваль,
Сонце проміння точить...
Скида золотий тягар
На ліси жовтокосі,
Надаючи свій загар
В степи простоволосі...
Струмом б`є у мій вівтар,
Розбитого вщент серця,
Гоїть ями й рови ран,
Склеює судин скельця.
Щоб по ним ще грала кров,
Оживляла клітини,
Повертала життя знов
В мертве й байдуже тіло.
Поглянь на синє небо,
Впусти світло проміння,
Нехай токами пройме,
Вже згаслих душ, світлину.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221682
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 12.11.2010
автор: Макієвська Наталія Є.