* * *

Дух  непокори  гепа  в  душу  обривком  літа,
дзвоном  стриба  у  груди,  крихти  збира  з  руки.
Осінь,  весна  зболіло,  наче  з  картини  Клімта,
рвуться  у  спомин  знову,  просяться  у  думки.

Скільки  мене  буває  зранку  до  темної  ночі,
скільки  тих  "я"  бажає  першості  в  самоті.
кожна  читає  й  пише  власні  слова  пророчі,
кожна  із  "я"  шукає  свої  сповідимі  путі.

Я  би  вас  позбирала  в  тихий  гарем  покірний,
щоб  не  блукали  поночі,  ніби  привид  вівці,
не  роздирали  плоті,  шагрень  моя  не  безмірна,
не  шматували  душу,  тримали  себе  в  руці.

Я  би  вас  помирила,  мрії  мої  забуті,
Я  би  дала  вам  крила,  щоб  не  казились  на  пні.
Як  би  я  теж  хотіла  не  посиніти  з  люті,
з  вами  всіма  літати,  легко,  немов  у  сні.

06/09/2010

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220961
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.11.2010
автор: Галина Фітель