У польоті мимовільнім
біжимо, мов божевільні.
В диковиннім круговерті
пізнаємо на пів чверті
світи…
Запахами троянд відрубані від життя,
ми тільки в цьому бачимо сенси.
Як тортури, романтично
ми вперед симптоматично
утрачаєм розум вільно,
адже трохи божевільні.
Смертні…
Під тисками маршрутів страждаємо
косоокістю і німотою.
Ми співаєм про любовні
втрати, щастя, про промовні
і картинні почуття –
все заради небуття.
Ми…
І ні краплі страждання. Сухо.
Про найщиріше. Про найдорожче.
Як безсмертя – нереально,
як залежність – віртуально,
тягнуть нас до небосхилу
хмарочосів груди пилу.
Смертні…
Урбаністично, антиприродньо,
модифіковано – серцебиття – просто, вільно, залізно.
Футуризм умер, тривіальність
заполонила нашу реальність,
символіка, імпресія – зайве.
Ми – залізні, справді, буквально…
Що ж…
Іронічно – так треба зі світом!
Істерично, бездумно, шалено – так треба!
Мурують контра-тенори сталеві
Навіжено, невпинно, болево,
Ні сміх і ні страх – апатично,
Механічно і кіреготично…
Тоді лиш безсмертне?!.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220777
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.11.2010
автор: Cozodoy Ihor