Мов вісники минулої епохи,
Мов дзеркало, в якому час, майбутнє.
Відлуння, і присутність катастрофи –
Крізь призму їх - минуле те, відчутне.
Єство невидиме, німе, жорстоке,
Вогонь, що виник в атомній руїні.
Живе повік в клітинах, рік за роком.
І в колосках, несе відгомін-тіні.
Що є у цім покрученім колоссі,
Яке майбутнє вкраплене, присутнє.
Тут безліч слів у цьому безголоссі,
Та віра в те, що нам це невідчутне.
Через рік після Чорнобильської катастрофи, на полі недалеко від реактора, були відібрані колоски пшениці.
Спочатку це були звичайні колоски пшениці, але через три роки, почали з'являтися в її потомстві страшні мутації. Рослини з колосками, які мають різноманітні форми та розміри та незвичайні рослини-потвори. Пізніше були виявлені види пшениці, які вирощувалися ще за давніх часів та рослини з двома колосками.
Така страшна колекція знаходиться на дослідно-селекційній станції, де я працюю. Дивлячись на ці рослини, кожен раз задумуюсь, що чекає Україну в майбутньому, через декілька поколінь, яке «…відлуння…» чекає в майбутньому...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220463
Рубрика: Присвячення
дата надходження 06.11.2010
автор: Андрій Гагін