Інсайт
А тоді раптом ? бац! ? і стоїш серед вулиці, наче здурів.
І забувся, куди ти йшов і навіщо жив.
І навіщо ти ? зАмок, а все довкола ? то рів.
І для чого танок кров?яних тілець усередині сотень жил.
Так стоїш собі, дихаєш. І бронхи лоскоче повітря осіннє.
І думи в тобі проростають зерном-малахітом:
Звільнюся з роботи. На море гайну. Народжу дитину.
І горіло б воно! І спльовуй усе бронхітом!
І стоїш собі в драповім. Чи у в?язанім. Або без.
І люди ? розкришені кахлі на маминій кухні.
Жовтень накашлює в барабанну перетинку свій соль дієз:
Ну, коли, як не зараз? А горіло б воно і не тухло!
У повітрі душок чебуреків, гілки ? в жовтій збруї.
І за кожним із окликів лине луна вайлувата.
Почекати, хіба, іменин. Подивитися, що подарують.
І якщо знов непотріб і несмак ? вшиватись.
А тоді раптом ? бац! ? і минає. І наче не ти тут. Морока.
Мить тому так впивався повітрям холоднуватим.
Гляну, що подарують. Впівока?
От якби щось нормальне, щоб не треба було зриватись.
.....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219239
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.10.2010
автор: Птицын Анатолий