І не один, і в двох уже не разом,
ОбрАзи всі залишивши в парку,
Під деревом самотнім, що постає одразу,
У спогадах чужих, як згадую ту осінь золоту…
Я приручив печаль, без тебе було важко,
Самотність залишив, боявся самоти…
І майже не один, але на серці тяжко,
Вчорашній день ховаючи, від сонця темноти.
У снах своїх кричу: - Пробач, кохана!
І добре, що не чуєш моїх слів …
Залишилась тобі, від мене рана,
Не знаю, що сказать тоді хотів…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219020
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.10.2010
автор: zhe