Під ранок - тріскуче, мов грім,
розпачливо зойкнуло небо.
За що, за який такий гріх
зухвало забито лебедя?
Бездушний убивце, здригнись:
як страшно ячить лебедиха...
Зімкнула крила - і вниз!
І стало враз в небі тихо...
Як грізно мовчать небеса
в надтріснутім лазуриті...
Чи хто посміє сказать:
- Ну й що? Просто птаха вбито.
Людина ти, чи мара?
Яка в отій смерті принада?
та ж з лебедем помира
кохання пташиного лада.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=218997
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.10.2010
автор: Omega