Не плач, не жди,
А просто будь собою.
Не плач! - люби,
Розвій журбу із тьмою.
Цей світ - це ти,
Цей світ дано для тебе.
Життя, що є в тобі - твоє!
Лови проміння неба.
Усміхнено співай
Із листопадом пісню.
До сонця ввись стрибай
І мчися вдаль узліссям.
Ти - ніжність, ти - весна,
Ти - вічність, ти - людина.
Ти - жінка, ти - краса!
І завжди особлива.
Не плач, а посміхнись,
Зітри з повік ті сльози.
Живи! Радій! Молись!
Зійдуть зі шляху грози.
Ті сльози - твоя біль.
Та також - твоя ніжність.
Триматись гідно вмій
Ти - світло, ти є вірність.
Ніхто не гідний сліз
Стікаючих по скроні.
Й шепоче верболіз:
"Пусти їх із долоні..."
29 жовтня я поверталася потягом додому з Києва. Напроти мене сиділа дівчина, вона тримала в руках телефон, а по її скронях капали сльози, як і вона так і не змогла стримати. В її очах я побачила стільки болю і туги, як і пройшли крізь моє серце до кожної клітини. Бо знаю, що таке біль…
29.10.2010р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=218914
Рубрика: Присвячення
дата надходження 29.10.2010
автор: Галина Кудринська